Питання та відповіді
Питання 1
Знаю, що у японців є такий обряд, чи це покарання, відрубування мізинця. Чому саме мізинець і навіщо це робиться?
Дійсно. Багато століть у Японії існувала (зараз це мафіозні практичні напрямки Якудза) система покарань, яка проводилася саме шляхом відрубування фаланг мізинця. За перший проступок одну фалангу (нігтьову), за другий – другу і так далі. Називається вона Юбіцуме (яп. 指詰め), від виразу «вкорочувати палець». Кінцева мета покарання – людина без мізинця не може тримати меч так, щоб наносити ним правильні удари й подолати противника. Такі воїни вважалися скаліченими, тобто – побореними. У цьому й покарання – заздалегідь переможений. І всі це бачили.
Питання 2
Яка найзначуща зона обличчя?
Для пересічного спостерігача це очі, тому що спектр усіх основних моментів відображається саме на них. Мікроміміка навколо очей є головним показником. Це і система індикаторів, і контролер станів, і детектор вірогідності правди й брехні. Але для експерта абсолютно усі зони обличчя важливі. Бо експерт дивиться не на окремий прояв, а на поєднання проявів та їх динаміку і послідовність. Для профайлингу основний ефект дає силует та система послідовних рухів та кроків. У фізіогноміці алгоритми динаміки мімічних та мікромімічних точок.
Питання 3
Чи впливають особливості мови на структуру обличчя?
Так. Далеко не всі знають, що, наприклад, східні мови вигинають піднебіння певним чином. І тим паче не всі знають, що піднебіння нестандартної форми й нерівні зуби вказують на схильність до лінгвістики. Такі люди мають підсвідомі схильності до так званих давніх (мертвих) мов, середньоєгипетської наприклад, а також до графології (науки про написання), знакових систем, систем програмування будь-якою компʼютерною мовою. До рота залізти ніхто не дасть, однак за посмішкою ми це зможемо виявити одразу. Будемо розглядати посмішки пізніше. Багато чого цікавого розповім.
Питання 4
Чи може макіяж (якщо робити один й той самий) змінити самосприйняття?
Якщо людина добровільно довго носить «маску кота», всі сприймають її котом свідомо вона почне звикати до «образу кота». Не підсвідомо, а свідомо. Це важливо. Це навичка. Вона може звикнути так сильно, що почне себе ідентифікувати з котом. Але у стресовій ситуації вона поводитиметься так, як насправді себе відчуває. Інша справа, коли «маска кота» (або макіяж) вам не подобається, але вам кажуть, що його треба/необхідно носити. Ви отримуєте травму. 9 з 10 травм лягають на підсвідомість. Не на свідомість, а падають у підвали мислення й сидять там, очікуючи моменту для прояву. І навіть якщо ми вже й не носимо нічого, що не подобається, але, побачивши неприємний сторонній погляд, «зчитаємо» його так, ніби та людина побачила в вас того неприємного «кота», побачила вади й недоліки, які вас примушували носити (комплекс запущено). Тому, коли ви збираєтеся чимось «годувати» самосприйняття, пам ятайте про це.
Питання 5
Як детектується силуетно занижений рівень інтелекту? І як мімічно занижений?
Мімічно це привідкритий рот. Рот відкритий підсвідомо тому, що людина не хоче напружуватися й замислюватися. Це входить у звичку – і рот, і не думати. Лінуватися. Маємо занижений рівень й схильність забувати розширювати кругозір.
Силуетно підсвідомий нахил голови на бік. Без необхідності й причини.
Питання 6
Чи могли б ви накидати короткий портрет людини, що любить все натуральне? Маю на увазі одяг, меблі. Якщо щось не те, скандалить, все ретельно перевіряє.
Людина амбітна. Прагне до високої посади й вважає себе недооціненою. Має низку дитячих травм, але переборює складнощі і йде вперед. Доводить оточуючим, що вона «заслуговує» і показує поведінкою (акцентом), що, якщо вони це досі не зрозуміли, вони безнадійні. Сама по собі продуктивна. Спостережлива, інтелектуальна й навіть творча. Вважає, що люди є різного рівня, й привчає всіх, що саме вона найвищого. Складна у комунікаціях, бо починає замість того, щоб вирішувати питання, розбиратися, на що саме вона зараз заслуговує. Втрачає час, втрачає цікавих людей на шляху. Хворобливо ставиться до примусу у будь-якій формі. Дрібниці важливіше за головне. Невротична. Боїться обмежень. Конфліктна, бо захищає того, хто «сам у собі себе».
Питання 7
Мені 38 років. Я прийомна дитина. Знаю це змалку, нормально ставлюся. Але всі кажуть, що я схожа на маму (прийомну) і що далі − то більше. Як це можливо?
Це не тільки можливо, а й нормально. Міміка обличчя й деякі форми розрізів, зморшок змінюються з віком під впливом мислення. Ви мислите так, як мама. Ви йдете за нею упродовж життя і берете приклад, і осмислено, і підсвідомо. Рухаєтеся далі, поважаючи її й беручи те, що вам в ній подобається. Мислення й міміка підлаштовуються. І це класно!
Питання 8
Мій чоловік ніколи не був схожий на мене (вважаю себе тендітною та мʼякою). Він дратівливий, його риси грубі. Скажу відверто − різкий та хамовитий. Однак після повернення з фронту він став навпаки – мʼяким і у поведінці, й у рисах. Я в шоці! Як це можна зрозуміти?
Людина поводиться так, як вважає для себе комфортним, природним й відповідним. За обставинами, за оточенням, за звичками. На нас впливають місце, оточення, освіта, культура, спадковість, ми формуємо свій характер (адаптивну систему до життя). Він був такий, тому що відчував, що саме таким він досягне результату. Жив так, здобув те, що мав. Однак на війні він побачив біль. Тільки біль й співчуття, яке з’являється після нього, роблять людину добрішою навіть тоді, коли це здавалося б недоречним (на війні). Але все те, що він побачив, що він відчув й пропустив через себе, зробило його мислення добрішим, м’якшим, лагіднішим. А з мисленням − і риси, і мімічні структури.