Статті

Профайлінг: Соня Єгорова — голос, що зачаровує дитячі серця!

Софія Єгорова — співачка, волонтерка, ведуча, авторка пісень, акторка, блогерка. За роки повномасштабного вторгнення Софія Єгорова дала більше 900(!) благодійних виступів для військових, переселенців, цивільних та відвідувачів лікарні «Охматдит» у різних куточках України. Зіркова експертка шоу «Співають всі». Ведуча музичних новин на регіональних телеканалах.

До повномасштабного вторгнення активно представляла Україну на міжнародній арені. За її плечима — участь у близько 300 міжнародних та всеукраїнських вокальних конкурсах. Тож знайомимося ближче!

Профіль: натхнення на практиці, непохитна людина, яка вміє віддати енергію так, щоб вона сяяла ще довгий час після виступу. Має чоловіче мислення, жорсткий стрижень, при тому коктейль ніжності поєднаний з витримкою, якій можуть позаздрити навіть найсміливіші герої. Самовіддана, чутлива. 

Має місію дарувати щастя і радість тим, хто найчастіше бачить страхіття війни та не має сили на самовідновлення духу та емоцій. Добра, відчайдушна, яскрава. Вірна справі, команді, перемозі над складнощами й має неймовірний голос.

Вітаю, Соню! Розкажіть про творчість під час війни. Що робите Ви та команда, коли немає світла, а треба співати?

— Дякую за запрошення! Як на мене, творчість під час війни має благодійну мету: від збору коштів нашим Захисникам до терапевтичної складової. Адже музика, пісні дають змогу людині розслабитися, згадати про свій внутрішній світ, свої власні почуття, повернути віру та змогу перепочити від складних емоцій і думок. Не забуваємо також про складову монетизації — адже багато артистів проводять аукціони на власних концертах, а відсоток із куплених квитків та проданих лотів перетворюють на автомобілі, дрони та іншу матеріальну допомогу нашим Героям!

За час повномасштабного вторгнення в нас із командою було більше 900 благодійних концертів у різних умовах — у гарячих точках, у шпиталях, дитячих будинках, навчальних центрах, волонтерках, школах та таборах. Найбільший подарунок — бачити усмішки людей після концерту. Для мене честь бути потрібною людям у такий тяжкий час. Людям, які творять історію власними руками — кожен на своєму місці.

Як ви почали кар’єру співачки? Що було поштовхом?

— Співати подобалося ще в дитинстві, ще з уроків музики в початковій школі. Далі — навчання співу, перші вокальні конкурси у 12 років. І все це переросло в поєднання: навчання у фізико-математичному ліцеї вдень по буднях та творчі фестивалі на вихідних. Інколи виходило навіть 2–3 музичні конкурси за 2 дні.

Колосальне навантаження на дитину! Нічого собі! 

— У нас із командою були постановки музичного театру, номери в стилі «Кабаре», пісні іноземними мовами (як от грузинською), танці з підтримками, дуетні пісні. Оскільки це потребувало додаткової спортивної підготовки, то ввечері протягом тижня були тренування: акробатика, танець, вокал.

З часом у життя прийшли пантоміма та акторська майстерність. Домашнє завдання робила в дорозі, вночі, на перервах, разом з однокласниками (дякую їм велике!). І після закінчення школи вступила до Естрадно-циркової академії на кафедру естрадного вокалу, щоб більше часу було саме на спеціалізацію.

Відтоді маю диплом магістра з музичного мистецтва, на конкурсах сиджу вже як член журі та виступаю як гостя, підтримуючи учасників, і випускаю власні пісні.

Розкажіть про свій найсміливіший вчинок під час виступів?

—  У наш час, коли наші Герої зі зброєю у руках захищають нашу країну — на суші, на небі, — в мене язик не повертається назвати хоча б один свій вчинок сміливим. Вони — наші Янголи-Охоронці. Захисники, лікарі, вчителі, пожежники, ДСНС і не тільки. Вони продовжують свою справу крізь постійні обстріли та тривоги. Все їхнє життя, їхня професія зараз — найсміливіший вчинок. А я в них   тільки вчусь.

Чи займаєтесь благодійністю?

— Обов’язково! Концерти для військових, у дитячих будинках, у шпиталях. І впевнена, що зараз кожен українець на своєму місці є благодійником.

Також працюю як ведуча на регіональному телебаченні від медіакомпанії FM-TV, ми регулярно розповідаємо про благодійні концерти наших артистів в Україні та за кордоном, про те, скільки українці донатять для нашої Перемоги! Це неймовірно!

Купуйте в українського бізнесу, підтримуйте українського виробника, слухайте українську музику! Цим ми поступово наближаємо нашу Перемогу! Допомагаємо там, де можемо, тим, чим вміємо!

Полюбляєте тварин?

— Дуже! Вдома маємо собаку Арчі. Порода — вельш-коргі. Це наш друг, частина родини. Більше його смішних фото можна побачити у моєму Інстаграмі. Також де маю можливість — підгодовую безпритульних котиків та собачок. Бережіть, будь ласка, братів наших менших. Їм ще більше, аніж нам, холодно і лячно.

Хто автор Ваших пісень?

— У мене багато пісень написано у співавторстві. У кожної — своя історія. Наприклад, пісню Time Bomb мені подарували на конкурсі в Македонії. Членкиня журі — Хелена Лорена Швільпе із Латвії — вручила її як окрему власну нагороду. Після роботи над піснею ми привезли трек уже на конкурс у Латвію. Там виконали її на гала-концерті, що йшов на місцевому телебаченні у новорічні свята (аналог — «Пісня року»).

У часи карантину пісня виграла 1-ше місце на онлайн-конкурсі World Vision 2020, де змагалися 720 учасників із 45 країн світу. Але на музичних платформах пісня так і не вийшла, бо почалося повномасштабне вторгнення, і слово «Бомба» в нинішніх реаліях має зовсім інше значення. Але впевнена, пісня дочекається свого часу.

Пісня «Край, мій рідний край» — це хіт легендарного Миколи Мозгового. Дякую родині Миколи Петровича за дозвіл на виконання цієї пісні. Ми разом зі співаком OMUT змінили аранжування та зробили її в електронному звучанні. Що в нас вийшло в результаті — слухайте на музичних платформах.

Із OMUT ми створили «Спека» та «Чари», які також доступні на майданчиках.

Багато пісень: «Цей сніг», «Різдвяна», «Ми є любов», «Коли ти зі мною» — написані разом із неймовірними авторами ART DEMUR, LIBRA, DONTSOV, Іриною Кульшенко. Пізніше діджеї Sanya Dymov та Shnaps, а також Dmitriy Smarts створили танцювальні ремікси.

Пісню ж «Моє місто» створено зі співаком DIBROVA та Кариною Соколовською. А «Мережі» писала самостійно, під контролем національної легенди України — Павла Петровича Крахмальова, клавішника гурту «Брати Гадюкіни».

Всі пісні ви вже можете вмикати у своїх навушниках та додавати у щоденні плейлисти.

Наскільки команда витримує тиск війни?

— Ми всі — постійно на зв’язку. 24/7/366. Списуємося, питаємо щодня: «Як ти?» — та за потреби приходимо на допомогу. Головне, щоб усі були живі. Тримаємось!

Розкажіть про найскладніший виступ у Вашому житті? Маю на увазі емоційно, коли не могли… і чому? Як впоралися?

— Таких було кілька. І не завжди це — саме виступ. Інколи це запис пісні, просто робочий день після важкої новини. Вдаватися в подробиці не буду, але є власні теми, що вибивають із колії. Проте всім зараз важко, тож маємо жити! Сублімуємо у творчість, в енергію. Не здаємося і йдемо вперед. Даруємо творчість, радість.

Мене завжди лікує спілкування із глядачами. Адже всі ми — люди. Всі все розуміють. Кожна ніч важча за попередню.

Команда, піклуючись, інколи дізнається гірку новину першою, але розповідає мені вже після виступу. Найчастіше всі складні, неприємні розмови відкладаю власноруч на «після сцени». Важкого та сумного не оминути — це життя. Організовуюсь і працюю.

Чи зайняте зараз Ваше серце? Як відчуття впливають на творчість особисто у Вас? Знеструмлюють та акцентують на особистому щасті або генерують рух робочої хвилі?

— Зважаючи, які відчуття і ким зайняті. Останнім часом мною було зроблене відкриття (для самої себе), що достатньо зустріти одну, але «свою» людину. Проте саме вона може змусити тебе переглянути своє життя, погляди, згадати власні мрії, мети, повірити в себе, почати дещо спочатку та розкрити власні нові сторони. Показати тобі твої сильні грані. Лише одна, майже стороння людина.

Тому слідкуйте, будь ласка, ким себе оточуєте. Та бережіть людей, поруч із якими вам спокійно.

І, дівчата, повірте: у світі велика кількість неймовірних чоловіків! Просто вони найчастіше на роботі. Якщо що, звертайтеся, можу вас зі своїми друзями познайомити.

А зараз фантастичну міць наших хлопців видно ще більше! Найчастіше, на жаль, наші кохані зараз — у найгарячіших точках. Але ми чекаємо на наших Героїв, наших чоловіків — живих, рідних, коханих.

Головне — не забувайте, будь ласка, нагадувати чоловікам, як ми їх любимо. Бо вони в перебігу днів інколи забувають, які вони в нас насправді супергерої.

Як діти реагують на спілкування з Вами після концертів?

— Ми з малими спілкуємося «до», «після» та «під час» концертів. Після виступу зазвичай підписуємо листівки, обіймаємося, сміємося, обмінюємося «Інстою» (сторінкою в Інстаграмі) та «Тік-Токами», а я потім перепощую їхні фото та відео у соцмережах — собі на сторінку.

Інколи, коли це міжнародний конкурс, де ми організовано приїжджаємо з учасниками на майданчик, а потім разом виїжджаємо, то в дорозі назад, в автобусі, ще довго співаємо пісні.

Не знаю, як малі, а я потім ходжу і усміхаюсь.

Розкажіть про свій фан-клуб.

— Це — хлопці і дівчата, які, використовуючи свій час, ресурси, любов, роблять фантастичні відосики, плакати, сторінки в соцмережах та інколи доводять до сліз щастя своїми словами і вчинками. Вдома і в архівах усі їхні подарунки зберігаються! Ми з ними — постійно на зв’язку. Дехто з фан-клубу вже виріс, вступив до університету, але зв’язок тримаємо постійно.

Яка Ваша основна аудиторія?

— Та, де я потрібна в цей момент. Зараз українці — одна велика сім’я. І в першу чергу, всі ми — люди.

Моя головна задача, як артиста, щоб аудиторія відпочила, видихнула, потанцювала, хоча б певний час не думала про роботу, обстріли та буденні справи. А це — актуально як для наймолодших глядачів, так і для най-найстарших. (Особливо — для їхніх мам. Бо як бути мамою в умовах війни — взагалі загадка. Низький уклін нашим українським Мамам!)

Якою для Вас є вдячність слухача?

— Коли із зали виходять усміхнені, ніби заряджені, підходять ділитися своїми враженнями від концерту. Потім пишуть у соціальних мережах, де ми далі листуємось.

Дякую своїм слухачам, що можу бути корисною в такий непростий час.

Яку молодь Ви поважаєте? Чому?

— Поважаю всю молодь, вчуся у неї і все ж таки «себе» до «неї» ще трішки відношу. Наймолодші живуть зараз у надскладні часи. Спочатку — карантин, потім — війна. Є багато питань, на які дорослі не знають відповіді, а вони — шукають, стараються, досягають мети, не здаються.

То маємо, як старші, допомагати їм, підказувати, підтримувати де можливо. Адже дитинство та молодість — не повторюються. А вони в них припали на надважкий період.

Чи були люди, які шкодили Вашим проєктам, співу, виступам? Як Ви впоралися з цим? Дайте пораду як зірка сцени.

— А таких ситуацій безліч, і головний «злодій» у цьому — держава-сусід. Виступи в укриттях, постійні обстріли, не забуваємо про період вимкнення світла і перебоїв техніки.

Та все це здається такою дрібничкою, коли згадуєш про наших Героїв, які в найважчих умовах кожен день виборюють хвилини життя.

Вихід можна знайти завжди! Спів при гірляндах чи телефонних ліхтариках, без мікрофонів, але в унісон усією залою. Такі моменти нагадують, що найголовніше — люди та музика. А відсутність всього іншого нас «спантеличить, але не зупинить».

Розкажіть про Ваші хіти? 

— Хіт чи не хіт — вирішують люди. Зараз працюю над тим, щоб писати пісні повністю самостійно — і слова, і музику. Але поки напрацьовую свій «збірник, який нікому не покажу». Поки не буде тієї самої пісні, з якою буду готова вас усіх познайомити.

Яку маєте мрію?

— Одна найзаповітніша мрія — на всіх українців. А далі — відбудуємо, відновимось і точно вдосталь наспіваємось.

Який найсмішніший виступ запамʼятали?

— Ой, наші виступи завжди смішні! Якийсь окремий прикол навіть не згадаю, бо ми постійно сміємося на концертах, жартуємо. Це окремий вид творчості — сміхотерапія!

Які пісні для Вас складні?

— Для кожного творчість має своє значення. Для когось — це тільки краса. Для когось — легкий фон. Для мене — певний спосіб спілкування. Через танець, музику, інструмент чи конферанс. Кожна пісня — це передусім історія, передана через почуття. Ти їх прожив — і тепер хочеш поділитися ними з іншими. А для цього використовуєш різні засоби виразності: слова, мелодію і все-все, що можеш залучити — візуал, аранжування. Щоб допомогти глядачеві теж прожити цю історію. Іноді це називають «музичною терапією» чи «музичною психодрамою».

Сама ідея — прожити разом зі слухачем те, що важко виразити словами. Тому найскладніші пісні — не ті, де найвища нота, а ті, для яких потрібен певний життєвий досвід. Треба знову згадати щось болюче й неприємне, ніби вперше. Спробувати накласти власний досвід на слова та ідею автора. Тож важкі пісні — ті, у яких автор закладає сенси й підтексти, розповідає свою справжню складну історію. Її потрібно відчути, пропустити крізь власний досвід — і все це передати у пісні.

З часом такі пісні змінюються. Бо щось перестає резонувати, а щось, +-*

авпаки, починає чіпляти. Але пісні про війну я поки що співати не можу. Бо наразі тільки плакатиму, а не співатиму.

Яка Ваша улюблена співачка і чому?

— У мене є перелік улюблених співачок, адже в кожної вражає щось своє. Наприклад, у Lady Gaga — це магія перевтілення. В Ariana Grande — її майстерність у саундпродюсуванні (вона майже все робить власноруч) і досвід роботи в музичному театрі. А музичний театр — це дуже складно! У Dua Lipa — її енергія. У Zara Larsson — її прямота у висловлюваннях щодо суперечливих життєвих питань. У Katy Perry — гумор у піснях раннього періоду та помпезність. Наприклад, Firework — одна з моїх улюблених пісень. У Taylor Momsen із гурту The Pretty Reckless — ідейність пісень, ритм і грув. У Rihanna — стиль і жіноча солідарність.

Якщо говорити про українських співачок, то не можу виокремити когось одного. Адже всі українки зараз творять і живуть у надзвичайно непростих умовах. Обстріли, проблеми з логістикою, відсутність світла, тепла й банальної безпеки — на концертах, у студії та й загалом у житті.

Вокал — це свобода й безпека. Але як почуватися в безпеці, коли тебе обстрілюють? І попри все українки встигають писати музику, жити власним життям, ростити дітей, репетирувати, просувати українську культуру за кордоном, організовувати заходи й водночас залишатися «жіночними, легкими, ніби все само собою організувалося й вийшло, а я тут ні до чого».

Не знаю, чи жінки з інших культур змогли б бути такими ж винахідливими, витривалими, впертими, цілеспрямованими й багатогранними, як українки. Тому маємо підтримувати українських виконавиць, особливо молодих: слухати, просувати. І рухатися тільки вперед!

Чи багато у Вас друзів? І що треба зробити, щоб стати Вашим другом або подругою?

— Дуже люблю знайомитися, спілкуватися, сміятися. На щастя, у мене багато знайомих із різних куточків світу. І з кожним — своя історія. Адже саме в діалозі можна дізнатися щось нове про себе, про життя, про наш складний світ.

Культурне різнобарв’я, різне коріння, абсолютно протилежні історії та ставлення до певних речей. Ми всі різні, і саме в цьому, через діалог, — наш людський потенціал до особистісного зростання (з деякими діалог неможливий, це факт).

Мені в житті дуже пощастило, адже брат і сестра — мої найкращі друзі. Ми втрьох зовні дуже схожі. Мене із сестрою часто називають однолітками й навіть близнючками, хоча різниця між нами — дев’ять років! І водночас внутрішньо ми ду-у-у-уже різні. Та ось що я зрозуміла: важливо вчитися жити в цій різності. Десь ми доповнюємо одна одну. Наприклад, у кафе: ми любимо різні частини одного бургера! Десь підтримуємо одна одну, бо знаємо власні сильні та слабкі сторони. І дотримуємося ідеї, що разом — ми команда.

Улюблений стиль в одязі та чому?

— Мені дуже пощастило, адже моя сестра зараз навчається на дизайнерку одягу. Це її пристрасть: вона вивчає різні стилі, пробує, шукає, експериментує. Тому на сцені я під повним контролем власної дизайнерки!

У житті люблю все зручне, вільне, комфортне й універсальне, щоб можна було і пострибати, і вільно порухатися, і на робочу зустріч прийти.

Які п’ять чоловічих якостей найважливіші у стосунках із чоловіками?

— Поки що над цим розмірковую, адже часи й пріоритети змінюються. І ті якості, які вважалися важливими в чоловікові за часів, наприклад, мого батька, сьогодні вже можуть бути неактуальними, відійти на другий план або трансформуватися. Тож давайте розмірковувати разом.

До прикладу, раніше вважалося, що чоловікові потрібно працювати на заводі й це суто чоловіча справа. А зараз, у технологічну епоху, з’явилося багато можливостей безпечно працювати головою — наприклад, в ІТ-сфері.

Дівчата теж змінилися. Раніше жінкам багато чого заборонялося. У деяких країнах, до речі, ці заборони досі існують. Але час пішов уперед. Дівчата працюють, рухаються вперед, керують автомобілями (можливо, навіть краще за деяких чоловіків!), а іноді й власноруч роблять ремонти. Вони відкривають у собі нові грані, дізнаються, на що здатні, — те, чого не могли пізнати, поки були замкнені в умовних «чотирьох стінах» образу леді. І кожна жінка розкривається по-своєму — як різні квітки: троянди, лілії, ромашки. Усі по-різному пахнуть, цвітуть, але кожна по-своєму манить.

Тож оскільки заборони й стереотипи поступово відходять у минуле, жінки змінюються, а разом із ними змінюються й чоловіки. Бо одне не існує без іншого. Полярність, інь та ян — усе таке!

У чоловіків-садівників теж трапилася несподіванка. Адже виявилося, що не всім дівчатам подобаються чоловіки, які раніше вважалися еталоном мужності. Тобто якості, через які хлопців буліли в дитинстві («Ти слабкий!», «Ти надто чутливий!», «Ти не такий, як усі!»), сьогодні виявилися досить привабливими для жінок.

Чутливі чоловіки, яких усе життя змушували здаватися умовними «альфа-самцями», насправді можуть бути дуже турботливими, емпатичними й смішними. Чоловіки — теж люди (посміхається). Їм теж буває неприємно, і вони теж приховують частину себе, намагаючись сподобатися іншим. Хтось хоче здаватися крутішим, хтось — сильнішим, хтось — мужнішим. У кожного — своє. І тут із плином часу вони несподівано дізнаються, що сучасним жінкам теж подобаються чутливі чоловіки. Ті, які не соромляться сказати «я тебе люблю» при всіх, дарують квіти без приводу, трохи плачуть на дитячих святах.

Дівчина вже може сама заробляти, а за потреби — ще й «крутанути вєртуху»! І якщо раніше жінкам від чоловіків часто були потрібні передусім гроші та груба фізична сила, то зараз для нас не менш важливі їхні рішення, особисті думки, почуття й те, як ми почуваємося поруч із ними. Адже головне, щоб у стосунках ви обоє розквітали й «світилися», а не «гасли» й «чахли». І давайте ще згадаємо, скільки чоловіків і жінок зараз докладають титанічних, майже нелюдських зусиль: «на нулі», у медичній сфері, у ДСНС. Вони творять нашу історію та захищають наш сон. Пам’ятаймо, завдяки кому ми можемо зараз отак спокійно розмірковувати про життя, стосунки й майбутнє.

То які ж п’ять якостей? Для кожної жінки — свої. Бо для кожної квітки потрібен окремий, правильний «догляд» і свій турботливий садівник.

Мені це, напевно, турбота, прямота, відкритість, почуття гумору, спокійне прийняття й розуміння (бо я жінка кіпішна й непосидюча!), а також готовність до внутрішнього зростання. Хоча не виключаю, що все може змінитися. Адже непосидюча Соня любить дізнаватися щось нове про себе та світ. І, можливо, трохи згодом побачу себе зовсім в іншому світлі, а разом із цим зміняться й мої пріоритети.

Я знаю багацько пар у реальному житті — не через Instagram, як це інколи буває, — якими захоплююся й милуюся. І теж хотіла б, щоб мої стосунки були такими ж гармонійними й сімейними, як у них.

У чому секрет — поки що поняття не маю, але розгадую!

Яка Ваша особиста мета у професійній діяльності?

— Бути корисною. Максимально реалізувати свій творчий потенціал і дати слухачам усе, на що здатна. У якому амплуа буду їм найпотрібнішою?

— з танцювальною музикою, щоб разом пострибати й не думати про серйозне;

— з повільною драмою, щоб прожити весь біль;

— з агресивним роком, щоб викричати все, що накопичилося;

— з репом, щоб висловити всі свої думки (можливо, вони збігатимуться з чиїмись іще);

— чи з музичним театром, де можна випасти з повсякденного життя на дві години?

Час покаже!

Постійно пробую щось нове, вчуся, експериментую. Ділюся досвідом на конкурсах і фестивалях, проводжу майстер-класи для представників творчих професій. Якщо спробувати описати жанр, у якому працюю, то, напевно, зараз це все ж таки «музична терапія» чи «музична психодрама».

Є творчість, у якій артист — ніби за склом, де немає місця спонтанності, імпровізації чи живій мові. Це неймовірно красиво й захопливо. Проте наразі не так актуально.

Мій формат зараз — спілкуватися з глядачем. Якщо кричати — то хором, сміятися — то всі разом, танцювати — то в унісон!  Рухаюся в цьому напрямку. Вивчаю нове, вчуся у своїх друзів і прагну, щоб люди менше накопичували проблем усередині, більше відчували й дихали на повні груди. Краще ми зірвемо горло, поки співатимемо улюблені пісні, і будемо щасливими, ніж зачахнемо в депресії!

Приходьте на концерти, слухайте українську музику і продовжуємо жити це життя, як заповідають нам військові!

Яке побажання від зірки, Соні Єгорової, нашим читачам?

— Займайтеся власною улюбленою справою, вчіться новому та не зупиняйтеся на досягнутому! І найголовніше — бережіть себе та близьких. Адже коли ми разом — Світ світлішає!

Соню, дякую за прекрасне інтервʼю! Тримаймося!


Джерело

More in:Статті