Профайлінг: розмова з видатним мистецтвознавцем і відомим українським митцем Олексієм Овчаренком щодо його унікальної творчості та майбутнього українського мистецтва
Сьогодні я представляю читачам «Справ сімейних» Олексія Овчаренка — це Митець з великої літери, мистецтвознавець, скульптор, кандидат мистецтвознавства, нагороджений багатьма відзнаками, зокрема медаллю НСХУ «За творчі здобутки, орденом Святителя і Чудотворця Миколая від Митрополита Київського та всієї України Епіфанія.
Моє знайомство з цією неймовірно талановитою, професійною та доброю людиною відбулося у галереї «Митець» у 2023 році (фото нижче саме з цієї події) під час моєї першої персональної виставки й старту в сучасному мистецтві (я сильно переживала і хвилювалася — бо, побачивши мистецтвознавця з великої літери, згадала, що я хобі-митець й підсвідомо очікувала критики — але Олексій був ввічливим та лояльним! Дякую Вам, Олексію, за Вашу підтримку і за це інтервʼю.
Профіль:
стриманий та компетентний на найвищому рівні знань щодо своєї справи. Практик, системний, відвертий та завжди звертає увагу на деталі. Сильна особистість. Вміє співчувати й цікавий співрозмовник.
Талановитий оратор, спрощує складні речі так, що вони стають доступними й зрозумілими будь-кому, хто його слухає.
Як митець — він підсвідомо подорожує у кожній своїй картині й дозволяє це робити і глядачеві, особливо у роботах космічного змісту. Мрійник. Інтелігент. Ставиться до свого таланту та освіченості скромно, підкреслено з повагою до кожної оточуючої його людини. У нього тонке та тактовне відчуття гумору. Дуже легкий в спілкуванні.
Має схильність писати оповідання та романи (спадкова схильність). Володіє сильними педагогічними навичками (і одночасно має талант донести до людей інформацію так, щоб вони самі хотіли прийняти у свою свідомість все почуте). Відвертий, надійний й доброзичливий. Дуже старанний та посидючий. Цінує те, що має тут і зараз.
— Дякую, Олексію, що знайшли час для розмови! Ну що ж, перше запитання: як усе почалося? Чому мистецтво?
— Я народився у родині скульптора Овчаренка Іллі Пантелійовича, тому від самого дитинства був в атмосфері мистецтва. Ще не вміючи читати, любив переглядати батькову бібліотеку, яка складалася із багатотомних історичних видань (він був істориком за однією з його вищих освіт) української класичної літератури та мистецьких видань. Малював я з самого моменту самоусвідомлення, скільки себе пам’ятаю. Спочатку це були вихороподібні каляки-маляки, але дуже експресивні. Діставалося від моєї «творчості» усім предметам, які потрапляли мені до рук. Міг розмалювати за пару секунд подушку, грілку, скатертину. Також «ілюстрував» і книжки, до яких міг дотягнутися, але наукову і енциклопедичну літературу від мене вберегли. В родині шанували мистецтво, як визначальну справу життя.
У три роки відразу намалював композицію собака біля будки, поряд миска із кісткою в ній. Одним словом, перейшов на фігуратив. Згодом навчався у художній школі та Луганському художньому училищі, яке закінчив як живописець. Далі був Київський державний художній інститут та кафедра мистецтвознавства.
Батько помер, коли мені було 12 років, і не міг мене підтримувати. Всі основні турботи лягли на мамині плечі. Але мене підтримувало батькове ім’я. Він був знаним скульптором — лауреатом Шевченківської премії.
— Ого, як цікаво! Хто Вас підтримував і як це вплинуло на Ваш розвиток у творчості й допомогло стати сильним?
— В навчанн, звісно, були труднощі, мені завжди допомагала моя зацікавленість теоретичними й історичними питаннями. Там я шукав і знаходив відповіді, навчався аналізувати і власний шлях з його труднощами, і все довкола. Важливим був початок педагогічної діяльності. Він вимагав зовсім іншого рівня роботи над собою та своїми знаннями. Я почав викладати історію мистецтва та інші образотворчі дисципліни починаючи з 1985 року.
— Що було надважким на шляху до сьогоденної впізнаванності Вас як відомої людини у сфері мистецтва, а що навпаки далося легко?
— В мистецькій професії нічого особливо легкого немає, але є стан творчої реалізації, який компенсує всі труднощі і дає дуже високу якість життя в моменти здійснення задуму, повної самовіддачі.
Мистецтво — це єдина сфера життя, яка здатна гармонізувати і посилювати цілісність людини, хоча і не завжди, в силу різних причин, цього досягає.
Щодо мене особисто, то життя мене практично завжди гартувало і продовжує це робити. Щоби бути сильним треба бачити мету і не втрачати внутрішнього тонусу. Це не дуже проста, але взаємопов’язана задача. Внутрішній тонус підтримується зокрема усвідомленням мети. Мета художника — наблизитись до естетичного абсолюту. А перед абсолютом всі труднощі зрештою є другорядні. В цьому зіткненні і перевіряється міцність особистості, її здатність проводити крізь себе високий «мистецький вольтаж».
— Які Ваші улюблені класичні і сучасні художники? Чому? Що саме Ви бачите в них особливого?
— У мене немає чітко визначеного пантеону «класичних та сучасних художників». Є багато цікавих та оригінальних майстрів. Коли вони сягають справжньої самобутності, то стають «класичними». Тому я більше вдивляюсь у класику. Проте класика повинна бути актуальною, резонувати зі сприйняттям людей, які живуть тут і зараз.
Мені дуже цікавий Рембрандт. Він практично зразково в своєму мистецтві реалізував всі ключові трансформації творчої особистості. Від захоплення перших сподівань і успіхів до усвідомлення глибинних законів буття, що не потребує зовнішнього блиску, але відкриває джерело внутрішнього світла. Це є певний критерій для оцінки будь-якого твору і художника.
— Розкажіть найзворушливішу історію художнього життя під час війни?
— Все, що зараз відбувається, що пов’язане з війною, змінює значною мірою досить усталені уявлення. Для мене зворушливим є колосальний інтерес широкої української публіки, культурної спільноти до мистецтва в різних проявах незважаючи на суворі обставини. Мене зворушує, як сучасний глядач шукає в мистецтві внутрішньої підтримки. Це говорить про глибинне покликання мистецтва давати в зримих образах опору нашій духовній складовій.
— Ви працюєте як скульптор — розкажіть, як це відбувається, скільки займає часу? Скільки вартує грошей? Скільки потребує сил?
— Щодо скульптури, то це досить складний та технологічно багатоетапний вид мистецтва, суть якого полягає у взаємодії з певним матеріалом. Я працюю в основному з бронзою та деревом. Кожен із них має свій неповторний характер і енергетику. Багато залежить і від автора, який може бачити в матеріалі те, чого не бачать інші. Зміст задуму підкоряється матеріалу, а матеріал змісту, а в ідеалі вони зливаються у органічне нерозривне ціле.
Скульптура — це важка фізична та психологічна напруга на максимумі можливостей, яка може тривати місяцями. Деякі мої роботи зайняли понад два роки постійної наполегливої праці. Матеріали коштують дорого, вони часто специфічні та енергоємні, потребують значної кількості високоякісного професійного інструменту.
Зараз більше займаюся живописом, який не поступається скульптурі виражальною силою, але є технологічно простішим. Проте деякі ідеї бачу виключно у скульптурному втіленні.
— Скільки і які персональні виставки Ви провели?
— У мене відбулося шість персональних та близько 50 колективних виставок. В них я торкаюся теми українського пейзажу, звертаюсь до історичної теми та портрету (в тому числі історичного портрету-реконструкції), квіткового натюрморту та теми космічного простору в його абстрагованих та метафорично осмислених формах.
На останній персональній виставці «Гравітація сенсів» я до певної міри синтезував ці жанри у великому полотні «Щаслива мить» (160х220 см). В ньому поєдналися морський пейзаж та космічний вихор у зіткненні галактик і вітрил.
— Розкажіть кілька секретів професії мистецтвознавця? Дуже цікаво читачам!
— Про мистецтвознавство? В мистецтвознавстві основне і, мабуть, найскладніше — це коректний мистецтвознавчий аналіз, який спирається на безпосередній розбір та змістову інтерпретацію формальних засобів виразності. З іншого боку, треба враховувати історико-культурний контекст як своєрідну систему психологічно-ціннісних координат, яка постійно змінюється. Чим повніший і вірогідно витриманий цей аналіз, тим якісніша інформація отримується в результаті. Складність ще у тому, що у мистецтві все є форма і все є зміст, їх можна розділити лише умовно. Мистецтвознавство навчає бачити і естетично насолоджуватись цією дуальністю. Постійним перетіканням змісту і форми одне в одного.
— На одній з Ваших чудових персональних виставок «Гравітація сенсів», про яку Ви щойно згадали, що проходила улітку 2026 року в галереї «Митець» у Києві, я почула від відвідувачки слова «він неймовірно передає духовність», а Ви проводите семінари для поціновувачів Вашого мистецтва? Зустрічі з любителями мистецтва?
— На кожній своїй персональній виставці я проводжу авторські екскурсії, відкриті лекції та зустрічі-дискусії.
— Розкажіть про викладання мистецтвознавства у вузі? На що саме робите головні акценти? Скільки років викладаєте?
— Я викладаю вже більше сорока років. У своїх лекціях роблю акцент на критеріях цінності. Чому цінним є те чи інше мистецьке явище і що в цій цінності є тимчасовим і плинним, а що може бути стійким щодо часу.
— А спостерігаєте зародження нових, суто українських стилів у мистецтві України під час війни?
— Ми живемо в період стильової тотальної еклектики та подрібнення. Зараз можна говорити хіба що про індивідуальний стиль, і то досить обережно. Але кожний значний історичний етап породжує нове світовідчуття, нове розуміння всіх речей, а звідси зʼявляється новий вираз і стиль.
Можна сказати, що є три напрямки, в яких відбувається художній процес. Це твори символічно-алегоричні, які узагальнено відображають сучасну боротьбу, це документально-реалістичні, пізнавальні твори та релаксаційно-гедоністичні речі, які дають можливість відволіктися від напруги, переключитися емоційно.
Зараз не тільки активний потенційний глядач. Художники теж активно шукають адекватні підходи до того, що не вкладається повністю у свідомість. Нова стилістика формується, але повністю проявиться через кілька років.
— Хто більше цікавиться мистецтвом зараз серед молоді — дівчата чи хлопці?
— Це не дуже просте питання, але на нього є суто статистична відповідь. На виставках, художніх подіях, серед студентів мистецьких вузів жінок більше, але серед відомих майстрів баланс дещо інший. Тут ще треба зазначити, що в Україні жінка традиційно з давніх-давен займала і займає самостійне почесне місце. І це впливає на відношення до мистецтва. Взагалі я не схильний сильно протиставляти статі. Різниця, безумовно, є, але вона в естетичній сфері не має однозначного характеру.
— Як не втратити культуру в сучасних реаліях: і війни, і гаджетів (діти у Тіктоці та інтернеті, а не на виставках)? Що необхідно робити, щоб діти відчували українську культуру і більше цікавилися нею?
— По-перше, українська культура потребує внутрішньої роботи кожного з нас як запорука справді вільного та гідного життя, подолання різного роду постколоніальних явищ. По-друге, реального розуміння того, що культура — це ціннісний орієнтир, який в кінцевому підсумку визначає все інше, якість думок, почувань і дій. Відомий вислів У. Черчилля все дуже гарно пояснює. Щоби українська культура була популярна, потрібно кожному робити свій можливий внесок.
— Який головний прогноз Ваш, як експерта, щодо майбутнього українського мистецтва?
— Думаю, що в українського мистецтва блискучі перспективи. Воно буде втілювати у багатоманітних та художньо яскравих образах дух нашої Перемоги і подолання наслідків минулого в нашій історії. Українське мистецтво поступово вийде у лідери на всіх найбільш впливових міжнародних арт-платформах.
Дякую, пане Олексію, за неймовірну творчу бесіду! Тримаймося!
